Населення українського міста Кублича за описом 1630 р.

Історії, легенди, перекази, спогади

Модератор: Музєєч

Відповісти
Аватар користувача
admin
Адміністратор сайту
Повідомлень: 607
З нами з: Сер жовтня 24, 2018 7:41 am
Контактна інформація:

Населення українського міста Кублича за описом 1630 р.

Повідомлення: # 667Повідомлення admin
Вів травня 21, 2019 4:14 pm

Зображення

Зображення

Відшукуючи матеріали з історії Червоної Русі, я натрапив у львівських гродських актах на „Опис містечка Кублича, ретельно і вірно переписаний”[1]. Опис складається з двох частин. Перша, написана 15.IX.1630 р., містить перелік власників господарств, заселених і спустілих, на трьох дільницях, званих сотнями; друга, упорядкована 22.VII, напевно того ж самого року, містить подібний список власників у чотирьох інших сотнях. Поруч з іменами мешканців Кублича в багатьох випадках писар відмітив їх фах, посаду в міському правлінні або майновий стан, що дає можливість окреслити професійний і суспільний склад цього міста. Опис також проливає світло на характер міської організації, дещо відмінний від устрою інших районів тогочасної Речі Посполитої.
Кублич у XVII ст. був у воєводстві і повіті брацлавськім. На думку автора нотатки в географічному словнику, це місто до початку XVII ст. належало, ймовірно, князям Четвертинським, а в 1605 р. було куплене могутнім магнатом на Червоній Русі Гієронімом Сєнявським. Цим пояснюється факт вписання опису Кублича у львівські гродські книги. До речі, можна зазначити, що в цих актах вписані дуже цікаві документи (описи міст, скарги на повсталих селян і міщан і т. д.), що стосуються одночасно інших міст Наддніпрянської України.

Зображення

За описом Кублича можна відтворити вірогідну кількість його мешканців. Він нараховує 571 освоєну міщанську садибу, 18 будинків і „погорілих” ділянок, які належали міщанам, котрі знайшли притулок у своїх сусідів, 20 єврейських будинків, 4 шляхетських, 19 господарств фільварочної прислуги з родинами, замок, 2 школи, шпиталь, пивоварню, панську пекарню, а також 71 незаселену ділянку і „порожній” будинок. Ці останні, разом з ділянками і „погорілими” будинками, становили в 1630 р. аж 12,7% усіх жилих будинків.
Для освоєння міщанських садиб і будинків та ділянок „погорілих”, а також для будинків фільварочних і учительських пропоную покажчик 6, для будинків єврейських множник 12. Припускаю теж, що населення замку разом з 40 охоронниками налічувало 100 осіб, а пенсіонери притулку (в той час звався „шпиталем”) разом з обслугою – 15[2]. Отже, в Кубличі в 1630 р. мешкало близько 4 240 осіб, тобто приблизно на 30% більше, ніж виходило з обчислень О. Барановича, виведених на підставі реєстру подимного від 1630 р., який підтвержує дані про 545 оподаткованих „димів” у цьому місті[3].
Кублич належав, напевно, до категорії міст, котрі, як припускає О. С. Компан, з огляду на постійну небезпеку татарських наскоків, втягнули в себе найближчі поселення, які в нормальних умовах становили б звичайні села[4].
Переважна більшість населення Кублича були українці. Про це свідчить не лише звучання імен більшості власників нерухомого майна, але також про трьох попів і відсутність даних про костьоли і ксьондзів. У місті на той час було 20 будинків, які належали євреям, а також 17 господарств у власності волоських службовців. Волохи становили також більшість залоги кублицького замку. Спеціальний реєстр називає по імені „волохів, що служать”. Припускаючи, що волохи, які виконували службу в замку, не мали в місті родин, а службовці були ними обтяжені, одержимо, що волоське населення становило близько 3%. Євреїв було трохи більше – близько 6%, решта населення, поряд з кількома процентами поляків, були українці.
З опису випливає, що Кублич був осередком досить розвинутого ремесла. Незважаючи на те, що писар виначив фах власників нерухомого майна далеко не у всіх випадках, кількість ремісничих професій, поширених серед кубличан у 1630 р., досить значна. В харчовій галузі були представлені особи п’яти фахів (в реєстрі названо фах 17 обивателів, які займались різництвом, солодарством, млинарством, пекарством і броварством); у будівельній і керамічній – 4 (6 гончарів, 2 теслі, маляр і могильник, тобто в тогочасній термінології не тільки особа, зайнята при похованні мертвих, але також робітник, зайнятий на земельно-будівельних роботах), у деревообробній і хімічній – 5 (7 колісників, 5 бондарів, 2 лучники, 2 кріпильник і 2 гребінники), шкіряній – 2 (16 кушнірів і 10 шевців), ткацько-швейній – 2 (4 ткачі і 3 кравці), металевій – 3 (4 ковалі, 2 слюсари і пушкар) і обслуговуючій – 3 (2 скрипалі, цирульник і коновал).
Серед торгового населення опис називає 4 корчмарів і 3 крамарів. Разом, унаслідок дуже непевних даних, торгово-ремісниче населення з родинами, включаючи в ту кількість і євреїв, нараховує ледве 19,2% загального населення міста.
У Кубличі мешкала велика кількість населення, яке жило, головним чином, із землеробства, опис, однак, називає лише 10 господарів, заняття яких пов’язані із землеробством: 3 пасічники, 3 вівчарі, пастуха, свинаря, рибалку і пташника. До рільничого населення слід зарахувати також 17 родин, які обслуговували панський фільварок.*
Частина населення служила в замку, частина становила челядь і прислуга, зайнята у багатших міщан. Тієї категорії населення опис, однак, не називає. Натомість він указує як власників нерухомого майна 3 стражників, возного і міського слугу (sluga miejski).
З соціальної точки зору населення Кублича, подібно до інших українських міст, ділилось на три головні верстви. До вищої групи, яку тільки умовно можна називати патриціатом, належали, очевидно, 4 шляхетські родини, які мали тут свої маєтки, також багатші купці і ремісники. Головну масу населення становило простолюддя, до якого належали ремісники, крамарі і землероби, що користувались міським правом. До найнижчої верстви міщанства можна зарахувати міську бідноту, безземельних селян і пенсіонерів притулку та інші елементи. На жаль, опис Кублича щодо цієї верстви населення реєструє лише безземельних селян, які мають невеликі земельні ділянки, а також 51 власника злиденних халуп. Серед останньої групи були 23 убогі вдови, а також „бідні”: дяк, скрипаль і вівчар. В цілому люди, позначені в опису як бідні, а тому звільнені через бідність від податків, становили серед власників заселених будинків 8,3%.
Кублич уже в першій половині XVII ст. управлявся, ймовірно, за магдебурзьким правом, про що свідчать згадки в описі про бурмістра, війта і міського писаря. Таким чином, відомості про надання Кубличу магдебурзького права аж в 1744 р., передані Міхалом Балінським і Тимотеушем Ліпінським[5], вимагають у світлі опису цього міста від 1630 р. спростування і доповнення. Можна здогадатись, що під час воєн, з половини XVII ст. або в пізніший час місто втратило свої привілеї і виклопотало нові лише в 40-х роках XVIII ст.
Як місто прикордонне, постійно наражене на татарські наскоки, Кублич, подібно до багатьох інших міст України, запозичив військовий устрій від козаків. Усе місто з військової точки зору поділялось на 7 сотень, на чолі яких стояли сотники. Сотні в свою чергу поділялись на десятки під командою десятників. Проте оскільки поділ міста на сотні базується на кількості заселених і порожніх дворів (цих було близько 700), то поділ на десятки мав у Кубличі лише формальне значення. Так звані десятки нараховували насправді від 5 до 44 будинків залежно від густоти заселення дільниць, підпорядкованих десятникам. У жодній сотні кількість десятків не перевищувала 5, а кількість заселених і порожніх господарств разом коливалась в окремих сотнях від 48 до 120.
М. ГОРН

фото Домашня сторінка проф. Олекси Піддубняка
Джерела:
„Архіви України” (Київ), 1971, № 5 (109), стор. 91-92.

[1] ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. Львівсьий гродський суд, т. 357, стор. 235-245.
[2] Щодо запропонованих показників див.: M. Horn.Zaludnienie województwa bełskiego w 1630 roku. – Roczniki Dziejów Społecznych i Gospodarczych, t. XXI, 1959 (druk 1960), s. 79-80, 88-89; tenże. Ruch budowlany w miastach ziemi przemyskiej i sanockiej w latach 1550-1650 na tle przesłanek urbanistycznych. – Zeszyty Naukowe Wyższej Szkoły Pedagogicznej w Opolu. Seria B: Studia i Monografie, nr. 23, Opole, 1968 (druk 1969), s. 30-32.
[3] А. Баранович.Украина накануне освободительной войны середины XVII . М., 1959, стор. 136.
[4] О. С. Компан. Міста України в другій половині XII ст. К., 1963, стор. 69.
* З числа 19 родин, що мешкають на дільниці, яка належить фільварку, автор вилучив родини кушніра і мірошника, зарахувавши їх до ремісничого населення.
[5] M. Baliński, T. Lipiński. Starożytna Polska pod względem historycznym, geograficznym i statystycznym opisana. Wyd. 2, poprawione i uzupełnione przez F. K. Martynowskiego. T. III. Warszawa, 1886, s. 482.

Відповісти

Повернутись до “Історія селищ та хуторів Гайсинщини”